Наверх
Войти на сайт
Регистрация на сайте
Зарегистрироваться
На сайте недоступна
регистрация через Google

Люда, 38 - 22 декабря 2007 12:01

Все
Отредактировано:20.01.08 11:44
Частина 3
Ця історія, історія їх кохання, не має щасливого кінця. Може, колись вона ще знайде своє щастя, але такого світлого і чистого почуття не буде вже ніколи. Та і сама вона не шукатиме його.
Півроку пройшло між першими рядками і останнім записом у щоденнику. І ще РІК, перш ніж вона дописала оце. Не любила?! Призвичаїлася?! Якби ж то так! Кохала! Палко, всеохоплююче, віддано, вірно, всеосяжно, до нестерпного болю! Просто боялася, не хотіла визнати свою найбільшу слабкість, і від того стати вразливою. А тепер не боїться нічого, бо нема чого втрачати. Це життя, воно йде беззупинно. Йому до всього байдуже. Навколо вирують пристрасті, радощы і печалі, злети і падіння, весілля і роковини, бігають діти і лежать немічні. Все це довкола, але не з нею. Просто незвичайна історія звичайнісінької дівчинки. Як маленький Будда вийшов із палацу і побачив бідного, хворого і мертвого, так і вона ранком прокинулася у світі без ілюзій, де турботливі стіни вже не захищали її, прокинулася і побачила людей з їхнім щастям та горем, людей, які живуть так, як ніколи не житиме вона.
Хай щастить тобі, моя маленька загублена звичайнісінька дівчинка! Серце твоє б"ється, а отже, прийде новий день, зійде сонце- так буде до останньої хвилини, останнього подиху. Бережися людей, вони нівечать усе, що бачать, і навіть самих себе! Захищай своє серденько! Не смути його, воно і так зболене. Щасти тобі! (запис у щоденнику від 16.12.20..)
Добавить комментарий Комментарии: 0
Мы используем файлы cookies для улучшения навигации пользователей и сбора сведений о посещаемости сайта. Работая с этим сайтом, вы даете согласие на использование cookies.